Найепічніша битва на Романівщині

Якщо ви раніше думали, що найбільші військові зіткнення на нашій землі були 75 років тому, то ви можливо помиляєтеся. Вмощуйтеся зручніше, я розповім вам про мабуть найкривавішу і найепічнішу битву на Романівщині.

—

Коротка передісторія не завадить, хоча якщо вам лінь читати стільки тексту, можете сміливо гортати вниз до картинки з котиком. Але тоді ви нічого не зрозумієте. 

Поїхали.

Рік 1569. Королівство Польське і Велике князівство Литовське об’єднуються в Річ Посполиту. Романів вже існує і є частиною того ж Князівства Литовського. Поляки і українська ополячена шляхта починають щемити православне населення, яке проживало на наших землях.

Рік 1648. Український народ періодично втомлюється від пригнічень і влаштовують повстання, найбільше з яких було під проводом Богдана Хмельницького. Повстанці на чолі з Богданом накидують полякам повну шапку штурханів, заключають Зборівський мирний договір і отримують автономію в складі Речі Посполитої.

Рік 1653. Тим не менш, пригнічення продовжуються, сили Хмельницького слабнуть і той іде до московитів просити підтримки, аби мати змогу відмовитися від ненадійних союзників – татар. Московити тільки раді і оголошують війну Речі Посполитій.

Рік 1654. Переяславська рада. Хмельницький присягає московському царю. Початок активних бойових дій.

Рік 1656. Московити оголошують війну Швеції, яка до того оголосила війну Речі Посполитій. Московія раптово мириться з поляками щоб мати змогу повоювати зі шведами, Гетьманщина висловлює обурення “Як же так?!” і хутко робить шведського короля союзником, бо якщо все вдасться, то території, населені українцями, стануть по суті незалежними і від Речі Посполитої, і від Московії.

Рік 1657. Помирає Богдан Хмельницький. Гетьманом стає Іван Виговський.

Рік 1658. Виговський шиє в дурні московитів, підписуючи Гадяцьку угоду, в якій чорним по білому прописано, що Гетьманщина тепер є частиною Речі Посполитої, бгггг 🙂
Москалики люто офігівають від таких поворотів і кивають п’ятами далеко за Дніпро, бо перемир’я з поляками закінчено.

Рік 1659. Скрізь люта зрада, зрада, зрада. Виговського ніжно просять піти через те, що він “продався ляхам”, гетьманом натомість стає вісімнадцятирічний Юрій Хмельницький, відданий Москві.

І тут ми приїхали до важливих для нас подій, що мали місце зовсім неподалік Романова.

Дійові особи тут і надалі:

Московське царство

Військо Запорозьке

проти 

Річ Посполита

Кримське ханство

Надворі 1660 рік. Романів досі лишається невеликим селом в гущині лісів, а московити готують наступ на Львів. Війська збираються у Києві під командуванням Васілія Шерємєтєва. Він привів з собою 15 000 московських зольдатен. Сюди ж потім прискакали козацькі війська з Лівобережжя, щось біля 20 000 чоловік, яких вів Тиміш Цюцюра. Ці війська планували вирушити з Києва і з’єднатися з силами Юрія Хмельницького під Слободищем у Бердичівському районі.

Шерємєтєв постійно несамовито махав шашкою і збирався просуватися вглиб Речі Посполитої, сіючи любов і добро. Задня точка і деякі радники казали йому вгомонитися і не сунутися в Польщу, натомість укріплювати міста в Гетьманщині і чекати ворогів тут. Звісно ж, Шерємєтєв нікого не слухав, і 35 000 вояк посунули на захід, прихопивши з собою 40 гармат. Дійшовши до Чуднова і так і не дочекавшись Хмельницького, армія залишає 1000 чоловік для гарнізону замку і повзе далі. Вони ще не знають, що Хмельницький нікуди не поспішає, зависаючи десь під Вінницею в очікуванні московського боярина Ґріґорія Ромодановского, який у свою чергу чекав вказівки вирушати з Москви.

Річ Посполита не сліпа і не дурна, вона чудово бачить, що відбувається, і починає теж збирати війська. 19 000 чоловік дає польний гетьман Любомирський, 2 000 приводить з собою скинутий із посади гетьмана Виговський, ще 8 000 збираються від армії Потоцького. Маємо вже 29 000 чоловік, до яких дуже скоро приєднуються 15 000 татар, котрі прошмигнули понад військами Хмельницького 😀

Починаються цікавості.
Хтось запускає дезінформацію у московському війську, і командування щиро вірить у те, що все польське військо складається лише з 6000 людей і стоїть під Тернополем, а інша частина його ще навіть не вийшла з Польщі. Насправді військо Речі Посполитої вже у Старокостянтинові, на мінуточку!

Польські генерали досхочу посміялися зі здивованих очей полонених “язиків”, які не очікували побачити СТІЛЬКИ війська. Вони вирішують іти назустріч Шерємєтєву і розбити супостата, доки не прийшов Хмельницький.

14 вересня польська армія вже була біля Любара і помічає авангард московського війська, яке суне назустріч. Недовго тягнучи, вони нападають на козаків, які йшли попереду всього московсько-козацького війська.
Козаки несуть тяжкі втрати, авангард по суті розбито. Московська кіннота поспішає на допомогу і рятує козаків, змусивши польські сили відступати назад до Любара. Втрати сил складають кілька сотень у москаликів до кількох чоловік у поляків. Рахунок 0:1.

Вночі московити починають оперативно окопуватися, розтягнувши сили у напрямку від Чуднова до Любара. Шерємєтєву ВНЄЗАПНО приходить усвідомлення, що це, дідько забирай, ціла польська армія!

15 вересня. Війська що, даремно тягнули гармати? Починається артилерійська перестрілка, доки обидві сторони закінчують окопування.

16 вересня. Табори для захисту готові. Розвивається активна боротьба, спочатку сили просто випробовують один одного, потім січа йде за якийсь стратегічно важливий високий пагорб. Після кількох кривавих сутичок пагорб переходить у руки польського війська. Московити з козаками за день втрачають 1500 чоловік, польські сили – близько 300.  Рахунок 0:2.
До всього, татари блокують основні дороги, і Хмельницький точно не матиме змоги прийти на допомогу московському війську.

Весь наступний тиждень польське військо тримає в облозі московитів з козаками, відрізавши їм всі шляхи постачання. Серед козаків і московитів починається голод, дезертирство.

23 вересня. До польського війська прибуває ще один генерал з гарматами, мортирами і шістдесятьма возами боєприпасів. Не зволікаючи ані хвилини, поляки відкривають активний вогонь, і для московсько-козацького війська починається люте пекло.

26 вересня. Московити розуміють, що діло конкретно пахне смаженим і вирішують відступати за будь-яку ціну. Вночі вони перетворюють свій табір на рухомий, скріпивши вози ланцюгами, і починають продиратися через ліс в сторону Чуднова, щоб там дочекатися допомоги від Хмельницького. Поляки з усіх сил намагаються зупинити цю повзучу фортецю, але все що їм вдається, це лише  розбити козаків, які йшли в тилу.

Наступив вечір цього ж дня, і московсько-козацьке військо дійшло до річки Ібр на межі Романівського і Чуднівського районів.

Що ми знаємо про річку Ібр? Ми знаємо, що вона починається десь біля Гордіївки і тече через Хижинці далі до Тетерева.

Також ми знаємо, що береги річки в місцях, де мало б проходити військо, дуже і дуже болотисті. Навіть зараз можна оцінити стан місцевості.

Проте хочеш чи не хочеш, а московити і козаки мусили переправитися через неї, аби дістатися Чуднова. Неочікувана перешкода викликала замішання серед війська, яке мусило всі скріплені вози і гармати перетягнути на інший беріг.

Поляки знову ж таки не сліпі і не дурні, вони посилають свою кінноту і татар за річку, щоб вдарити по московитах в лоб. План не вдається, московити відбивають атаку гарматами з пагорба перед річкою.
Але тут знову підходить польський генерал з мортирами, і починається м’ясорубка. Частина московсько-козацького табору швидко була завойована польськими військами, інша частина окопується східніше, біля села Красносілка (Чуднівський район), орієнтовно десь в цьому районі:

За підсумками дня, московсько-козацьке військо втратило 2000 людей вбитими і пораненими, 500 возів, 7 гармат; польське – 500 чоловік убитими і пораненими. Рахунок 0:3 на користь Речі Посполитої і татар.

27 вересня. Табір московитів з самого ранку вирушає і через кілька годин прибуває до Чуднова, де забирає 1000 чоловік, залишених там раніше. Їх знову оточує польсько-татарське військо, тож надія лише на Юрія Хмельницького. Проте це тема для зовсім іншої історії.

Всі переміщення військ виглядали десь так:

Після цих подій на теренах Романівщини стало відносно спокійно аж до Першої світової війни.

P.S. Будь ласка, майте на увазі, що все вищенаписане це лише художній переказ історичних фактів п’ятисотрічної давності і можливі серйозні неточності у геоданих або числах. Детальніша інформація наразі знаходиться в архівах Польщі та Московії.