Скелі, водоспади, справжні лісові хащі. Як правильно провести вільний жовтневий день.

За що я люблю Романівщину, так це за її велетенський, досі нереалізований потенціал у всіх сферах життя і вражаючу кількість малодосліджених точок.
Буквально півтора роки тому на заході нашого району ми відкрили для себе неймовірну місцину, яка кардинально відрізняється від усього раніше баченого нами.
Після двох експедицій – весняної та літньої – ми вирішили ще раз відвідати ті краї, але вже восени, в пору найжовтішого листя.

Тому ласкаво просимо на коротку віртуальну екскурсію берегами річок Кам’янки та Случі.

Востаннє ми там були наприкінці жовтня, тієї ідеальної пори, коли вранці все затягнуте містичним туманом, а ближче до обіду яскраво світить сонце.

Так виглядав ліс, коли ми втрапили до нього пізнього ранку:

Повна тиша, лише шарудіння опалого листя під ногами та нетерплячка чимшвидше зануритися вглиб лісу, де і знаходиться територія, заради якої ми тут.

Майже ідеальною лісовою дорогою доходимо до річки і повертаємо на північ за течією, в самісіньку гущавину.

Кам’янка тут має болотисті береги й неглибока, але дощів не було кілька тижнів, і русло річки абсолютно сухе.

Саме тут нам і трапляється єдина тваринка, побачена за кілька годин блукання хащами – білка 🙂

Вже через кількасот метрів річка починає змінюватися: русло глибшає, береги підіймаються, а на дні видніються різні предмети – від сухих пнів до обтесаних водою гранітних камінчиків. Тут то і стає зрозумілим, звідки могла піти назва річки – Кам’янка.

Окреме захоплення викликає ліс, яким звивається русло річки. Столітні дуби та клени, огорнуті туманом, – просто вау!

На одному з крутих вигинів річки починаються перші гранітні пороги. Обов’язково потрібно завітати сюди навесні, у повноводдя.

Уявіть, все це буде заповнено водою, що бурлитиме, перекочуючись через камені.

Іноді трапляються буреломи, що перекривають русло річки, тоді доводиться шукати обходи.

У процесі пошуку проходу:

На початку травня тут буде не менш гарно, враховуючи килими барвінку на берегах.

Спускаємось далі за течією, тут береги вже висотою в кілька метрів і, якщо видертися на котрийсь із пагорбів, можна роздивитися місцевість далеко попереду.

Через якийсь час вигулькнуло сонце. Відразу зовсім інші враження і відчуття від місця.

Йдемо далі. Кожен новий поворот річки викликає вигуки “Вау!”.

Гранітна каменюка, що обросла травами:

На узліссі річка різко повертає на захід, у сторону Случі. Наступні чотириста метрів по руслу вже не дуже походиш – болотиста долина, густі кущаки. Літом взагалі неприступна. А якщо так, то можна просто погуляти лісом, з якого відкривається панорама і на річку, і на протилежний беріг.

Зовсім скоро доходимо до дороги Миропіль-Вільха, яка розсікає ліс навпіл. За нею починаються зовсім інші краєвиди. Тут річку оточують справжнісінькі скелі і подекуди є справжні водоспади. Починається все поступово:

Потім так:

Ось вам людину для масштабу:

Можна надовго зависнути, розглядаючи структуру каменю.

А потім вирушити до одного із найвидовищніших місць.
Здалеку воно виглядає ось так:

Наче б нічого надприроднього. Але якщо спуститися трохи нижче, то стає зрозуміло, що це цілий каскад водоспадів, розташований у глибокому каньйоні:

Єдиний недолік – відсутність води у цю пору. Весняне фото для порівняння:

Далі, за водоспадами, русло значно розширюється і лежить у величезному яру.

Можна присісти відпочити, а можна пройти ще сто метрів і знайти гарно збережений ДОТ часів Другої світової війни. Він був призначений для обстрілу протилежного берега річки, але вже Случі.

Не забувайте про обережність всередині, якщо забажаєте дослідити споруду 😉

Далі у нас були ще кілька скель над Случчю, багато ДОТів, окопів і городище скіфського часу, але це вже окрема історія.

Сподіваюся, у вас вистачило терпіння дочитати цей допис. Якщо ви любите подібні подорожі, або хочете спробувати мандрувати нашим краєм, ви завжди можете приєднатися до нас, всього лиш заповнивши невелику анкету ось тут.
Шануймося!