У лісі-лісі темному…
Приблизно так могла починатися розповідь мандрівника, який заглянув би у Гвіздярню 150 років тому.
Власне, 150 років тому це було доволі перспективне село, яке потрапило у руки такому ж перспективному графові з нетиповим для цього краю прізвищем Мазаракі.
Хто такий цей Мазаракі, що лишилося в селі після нього, та де взагалі ця Гвіздярня? Давайте розбиратися.
Без знання географії ми, як без рук, тому почнемо з основ. Гвіздярня знаходиться тут:
Це приблизно 5 кілометрів від околиці районного центру і 9 кілометрів від місця, де стояв позолочений Ленін у Романові.
Історики кажуть, що село засноване у 1850 році. Романівський краєзнавець, пан Кондратюк, пише, що перша згадка про село була ще у 1700-х роках.
Ця версія виглядає більш імовірною, бо село в такій вигідній локації мало б з’явитися ну набагато раніше. Погляньте самі.
Гвіздярня — це одне із дев’яти сіл, “нанизаних” на течію річки Лісна. Тече вона ось так:
А якщо згадати її притоки, то виходить, що Гвіздярня розташована у місці злиття трьох річок — Лісної, Синяви і Дреничанки:
Річки на заході та півдні, величезного розміру болота та суцільний ліс на півночі мали забезпечувати хороший захист від набігів, тому було б доволі логічним оселитися там ще у середині минулого тисячоліття.
Крім того, село знаходилося не просто на березі кількох річок, воно з’явилося на узбіччі найбільшого тогочасного шляху нашого краю, котрий вів з Житомира до Полонного.
Приблизно ось так:
Від самого свого заснування до укрупнення в 1930х роках Гвоздярня залишалася селом однієї вулиці. Це добре видно на картах 1867 року тут:
або тут:
А от на мапах 1930 і 1933 років з’являється одна доволі виразна деталь, яка цікава нам як дослідникам краю. Ця деталь — вулиця, яка веде на північ від села до лісу. А у лісі у нас ось що:
Це – панський фільварок з лісопилкою. Якщо коротко, то фільварок це господарський комплекс з житловими будівлями, що належав одному власнику. Існували такі фільварки починаючи із 12 століття і протрималися аж до революції 1917 року.
Більшість фільварків на Галичині, Волині, Поділлі були орієнтовані на вирощування збіжжя, яке прекрасно росло на території України. Проте деякі із фільварків були доволі нестандартними. Вони могли виробляти мед, м’ясо, овочі-фрукти, поташ, бочки, шкіру і т.д.
Але в нас тут ліси, як-не-як, фруктам треба тепло, свиням — їжа, щоб виробляти якісь ремісничі продукти треба знайти рукастих майстрів, тому, що ми робимо? Правильно, фігачимо пилораму на околиці села і ріжемо ліс. За сто років нічого не змінилося 🙂
Цей фільварок можна було знайти і на старих картах, але він там ледь помітний і ще не розбудований на повну потужність:
Нам стало цікаво, кому ж належав маєток, і ось, що ми знайшли.
Всі джерела, які вдалося віднайти, стверджують, що цей фільварок разом із селом належали сім’ї Мазаракі, гербу Невлін.
Першим Мазаракі, життя якого було пов’язане з Гвоздярнею, був Іван (Ян) Людвик. Цей чоловік із дуже нехарактерним для нашого краю прізвищем був нащадком іншого Івана (Яна) Мазаракі, львівського міщанина із грецьким корінням, котрий жив і успішно робив бізнес ще у 17 столітті.
Якщо ж прослідкувати лінію нащадків цього львів’янина, який був найбагатшою людиною грецької віри у місті, то ми дізнаємося наступне.
Ян Мазаракі (1620-1674) одружився з Анною Струтинською, і вони мали кількох синів — Александра, Яна, Міхала (1660-1723), Пйотра і Стефана.
Саме від Міхала продовжилася лінія Мазаракі, яка осіла на Поділлі та Волині. Від шлюбу з Еви Комаровною (Ewy Komarówna) мав трьох синів — Єжи, Станіслава (1710-1792) і Йозефа.
Станіслав, у свою чергу, мав шлюб із Н. Вітвіцькою. Їх сини — Ян і Людвик (1755-1827).
Людвик одружився з Антоніною Хаджинською, і цей шлюб приніс їм сімох дітей, серед яких був Ян Мазаракі, потенційно перший власник гвоздяренського маєтку. Народився він у 1797 році в селі Махнувка, Підкарпатського воєводства сучасної Польщі. Що саме і коли його привело на Житомирщину сказати важко.
Фактом лишається те, що серед його власності була не тільки Гвоздярня, а ще Іванопіль, Велика Волиця, Уланів, Іванківці та купа інших поселень. Як саме в руки йому потрапила наша Гвоздярня — поки не вдалося знайти.
Але у 1901 та 1913 роках у книзі “Список землевладельцев и арендаторов Волынской губернии” власником Гвоздярні значиться вже його внук, теж Ян Мазаракі, син Августа Мазаракі.
1901 рік:
1913 рік:
Давайте ненадовго залишимо ці історичні тексти і поглянемо, як виглядає цей маєток-фільварок нині.
Його місцерозташування вдалося виявити майже випадково, завдяки підказці нашого однодумця.
Якщо Гвіздярня із супутника виглядає ось так:
То місце, де мав би бути фільварок, ось так:
Давайте співставимо стару карту і сучасні дані.
Нам не давав спокою один елемент на всіх супутникових знімках, а саме чітко виражена алея дерев, якій ну точно не місце посеред лісу:
Повірте моєму досвіду, якщо є алея, то вона веде прямісінько до центрального будинку у маєтку.
І дійсно, на північ від цієї алеї ми можемо бачити будівлю, котра розташована фактично по центру від виїзду із алеї.
Давайте спустимося ще нижче!
Ось, як алея виглядає із південного свого краю:
Більшість дерев відносно молоді, тому не факт, що алея лишилася ще з панських часів. Проте деякі з них мають достатньо значний вік, і можна стверджувати, що вони потенційно були частиною маєтку.
Якщо ж піти алеєю до кінця, то ми вийдемо на галявину, і перед нами відкриється чудовий вид на те, що лишилося від головного житлового будинку гвоздяренського маєтку:
Знаєте це відчуття, коли ти не встиг буквально на хвилину? Так от, це було саме воно. У 2011 році будівля була ще майже цілою, навіть з дахом в одній частині:
У 2019 році від неї залишилися кілька стін і піч.
І самотні двері 🙂
Минулого року колега із Житомира застав цю споруду ще такою:
На місці будівлі можна знайти два види цегли. Один із них навіть з клеймом Нікольска (село Микільськ, на самому сході району):
На щастя, господарчим будівлям пощастило більше, тому що “міцні господарники” знайшли їм хоч якесь застосування і не дали згинути.
Зі східної сторони маєтку лишилася ціла група споруд, призначених для худоби:
Тут із дороги видно залишки житлової будівлі:
Але для нас набагато цікавішою виявилася трьохповерхова (!) споруда у західній частині маєтку:
“Нульовий” поверх виявився просто прекрасним з естетичної точки зору, бо має безліч класних деталей, цікаве муровання із каменю, кілька вікон і цілі ворота замість дверей!
Ще трохи кам’яних деталей:
Другий поверх теж доволі своєрідний і теж має ворота, як ви вже могли помітити!
Незважаючи на доволі непоганий вигляд споруди зовні, всередині нас очікує майже повна руїна, якою небезпечно ходити, бо під тобою запросто може провалитися підлога або впасти стеля…
Ну і звісно, у кожного маєтку був льох. Гвоздяренський не став виключенням: льох тут був, але він тепер зруйнований:
Тепер можна скласти собі просту карту місцевості:
Але не маєтком єдиним славилася Гвоздярня!
Пан Кондратюк стверджує, що у 1868 році у селі було 8 дворів та жила 71 людина. Крім того, у селі на той час працювали водяний млин та корчма.
Ще трохи текстів із книги “Польські поселення Житомирщини”:
Корчму знайти не вдалося, а от млин із доволі великим ставом були ось тут:
Млин на початку 20 століття зруйнували разом із дамбою, воду зі ставу спустили, а русло Лісної меліоратори пізніше перетворили на заболочену канаву:
У 1901 році, як ми можемо бачити із книги “Список населенных мест Волынской губернии”, кількість дворів виросла до 25, населення — до 252 чоловік.
Схоже на те, що початок 20 століття був найбурхливішим періодом в житті села: спочатку тут вирувало життя і перспективи, а потім революція 1917-1921 років, Перша світова, Голодомор, Друга світова конкретно понищили всі звичні речі. Власність у панів відібрали (хоча у них і так були проблеми із правом власності на Гвоздярню), млин зруйнували.
В 1965 році за совітів назву села було трохи “українізовано”, і Гвоздярня стала Гвіздярнею. Чи виробляли там хоч колись гвіздки? Хтозна 🙂
Зараз у селі є півтора магазинчики, фельдшерський пункт, трохи дрібного розкрадання лісу і прекрасні старі дуби по обидва боки центральної вулиці, якщо заїхати зі сторони Ясногорода.
А для бізнесменів Романівська РДА пропонує зробити інвестицію в село і взяти в оренду територію колишнього колгоспу:
Не втрачайте свій шанс!
Кілька сучасних фото села на закуску:
Про Мазаракі там ніхто вже досі й не пригадає.
Та й таке.
Читайте також:
Velo'd'Roma 
Дуже дякую за таку цікаву , прекрасно ілюстровану розповідь, так, ніби там побувала, багато історичного матеріалу,ну дуже цікаво. ДЯКУЮ! Чекатиму нових досліджень і публікацій.
ПодобаєтьсяПодобається